Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2015 року Справа № 911/3509/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Корсак В.А.

судді: Данилова М.В., Данилова Т.Б. (доповідач)

розглянувши матеріали касаційної скаргитовариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Володар-Роз"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.12.2014р. у справі господарського суду№911/3509/14 Київської області за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Володар-Роз"доспільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Груп"про за участю представників сторін: позивача - відповідача -стягнення 7 203,90грн. пр. Солодкий Р.В. - дов. №495 від 23.12.14р. не з'явився

Розпорядженням №03-05/236 від 23.02.2015р. змінено склад колегії суддів у справі №911/3509/14, призначеної до розгляду колегією у складі головуючого судді Корсака В.А., суддів Данилової Т.Б., Ходаківської І.П., утворено колегію суддів у складі головуючий суддя Корсак В.А., судді Данилова М.В, Данилова Т.Б.

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Володар-Роз" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Груп" про стягнення з відповідача на користь позивача 7203,90грн. за надані послуги по договору №1/1903-К-13 від 02.01.2013р. на вивезення та знешкодження твердих побутових відходів.

Рішенням господарського суду Київської області від 21.10.2014р. (суддя Кошик А.Ю.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2014р. (судді Пашкіна С.А., Баранець О.М., Сітайло Л.Г.) позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 5901,50грн. боргу та 1496,69грн. витрат по сплаті судового збору, посилаючись на те, що у відповідача існує перед позивачем заборгованість за фактично надані послуги з вивезення та знешкодження твердих побутових відходів.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Володар-Роз" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані рішення і постанову в частині відмови у задоволенні позовних вимог у розмірі 1302,40грн. та в скасованій частині прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині.

Заслухавши присутнього в судовому засіданні представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права при винесенні рішення і постанови та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи 02.01.2013р. між спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Груп", як замовником, та товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Володар Роз", як перевізником, укладено договір №1/1903-К-13 на вивезення та знешкодження (захоронення) твердих побутових відходів, за яким позивач зобов'язався надавати послуги по вивезенню та знешкодженню (захороненню) твердих побутових відходів, накопичених у відповідача, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити ці послуги в розмірі та на умовах цього договору.

Згідно із п.5.1 договору, сторони погодили наступні умови розрахунків: відповідач оплачує послуги наданні ТОВ "Фірма "Володар-Роз" за вивезення та знешкодження (захоронення) твердих побутових відходів (ТПВ) у розмірі 37,00грн. за один метр кубічний ТПВ.

Пунктом 5.4 договору сторони передбачили, що обсяг наданих перевізником послуг у межах дії цього договору приймається шляхом підписання акту виконаних робіт (послуг) за кожен календарний місяць не пізніше 10-го числа наступного місяця за розрахунковим. Відповідно до п.5.5 договору відповідач проводить розрахунок за надані послуги після підписання акту виконаних робіт не пізніше 15 числа наступного місяця, що чередує за розрахунковим.

На виконання умов договору позивачем надані відповідачу послуги по перевезенню та знешкодженню ТПВ в 2013 - 2014 роках на загальну суму 19210,40грн., в підтвердження чого були складені акти надання послуг.

Акти надання послуг за період з грудня 2013 року по травень 2014 року відповідачем не підписані, надані послуги не були оплачені за період з грудня 2013 року по травень 2014 року, у розмірі 7203,90грн.

Розглядаючи справу по суті, судами встановлено, що акти надання послуг за період з грудня 2013 року по травень 2014 року надсилались відповідачу, про що позивачем надані відповідні докази, однак відповідач їх не підписав та не повернув. Також, 29.05.2014р. позивачем було додатково направлено цінним листом акти надання послуг за період з грудня 2013 року по квітень 2014 року, а 03.07.2014 року направлено цінний лист з актом надання послуг за травень 2014 року, які також відповідачем не були підписані, та не оплачені.

19.05.2014р. на адресу позивача від відповідача надійшло повідомлення №32 від 14.05.2014р. про розірвання договору №1/1903-К-13 від 02.01.2013р.

В листі №58 від 06.08.2014р. відповідач визнає факт отримання від позивача послуг по вивезенню відходів до квітня 2014 року та зазначає про підписання обома сторонами актів виконаних робіт.

Таким чином, суди дійшли до висновку про те, що відповідач своїми діями по прийняттю послуг фактично підтвердив існування між ним та позивачем відповідних господарських відносин до травня 2014 року і відмовився від послуг лише у травні 2014 року, виявивши бажання розірвати договір.

Судами також встановлено, що позивачем направлялись відповідачу податкові накладні, а саме: №673 від 31.12.2013р. на суму 1750,10грн.; №600 від 31.01.2014р. на суму 936,10грн.; №505 від 28.02.2014р. на суму 1058,20грн.; №533 від 31.03.2014р. на суму 1628,00грн.; №529 від 30.04.2014р. на суму 1465,20грн.; №344 від 31.05.2014р. на суму 366,30грн.

Листами №32 від 14.05.2014р. та №58 від 06.08.2014р. відповідач підтвердив отримання ним послуг.

Відповідно до наданих відповідачем реєстрів отриманих податкових накладних, ним були зареєстровані податкові накладні №673 від 31.12.2013р. на суму 1750,10грн.; №505 від 28.02.2014р. на суму 1058,20грн.; №533 від 31.03.2014р. на суму 1628,00грн.; №529 від 30.04.2014р. на суму 1465,20грн., що також свідчить про визнання факту обізнаності відповідача з наданням послуг позивачем та прийняття таких послуг. Також, в наданих відповідачем Деклараціях з податку на додану вартість вбачається відображення господарських операцій з позивачем у грудні 2013 року, лютому 2014 року, березні 2014 року, квітні 2014 року.

Таким чином, судами встановлено, що відповідач користувався послугами у грудні 2013 року, лютому 2014 року, березні 2014 року, квітні 2014 року на суми, наведені у відповідних актах надання послуг, що складає 5901,50грн.

Оскільки, сторони укладали договір строком до 31.12.2013р. і не надали судам доказів дотримання передбаченого п.3.2 договору порядку його продовження, договір припинився з 01.01.2014р.

Таким чином, сторони фактично продовжували господарські відносини з вивезення твердих побутових відходів, що підтверджується матеріалами справи за період грудень 2013 року, лютий 2014 року, березень 2014 року, квітень 2014 року на суми, наведені у відповідних актах надання послуг, що складає 5901,50грн.

Щодо надання спірних послуг у січні 2014 року та у травні 2014 року, на суму 1302,40грн., з урахуванням того, що договір закінчився, акти не підписані і позивачем не надано інших доказів, які свідчать про надання таких послуг, то суди відмовили в задоволенні позовних вимог в цій частині

Вирішуючи справу по суті, суди виходили з того, що відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч.2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Таким чином, суди встановили наявність у відповідача заборгованості перед позивачем за фактично надані послуги з вивезення ТВП за період грудня 2013 року, лютого 2014 року, березня 2014 року, квітня 2014 року на суму 5901,50грн., доводи позивача про підтвердження існування заборгованості за січень та травень 2014 року судами попередніх інстанцій визнані такими, що не підтверджені матеріалами справи.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Володар-Роз", оскільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів по справі, а судами було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято рішення і постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

Судові витрати, сплачені касатором до бюджету під час подання касаційної скарги, у зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги на підставі ст.49 ГПК України залишаються на касаторі.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Володар-Роз" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2014р. у справі №911/3509/14 господарського суду Київської області залишити без змін.

Головуючий суддя В. Корсак

Судді М. Данилова

Т. Данилова